Типи римування

Типи римування входять до шкільної програми з української літератури. Це теоретико-літературне поняття краще засвоїти і майбутнім учасникам ЗНО, тому наш матеріал може зацікавити не тільки поетів та літературознавців, але й усіх, хто вивчає літературу.

---

Звучання  вірша  залежить  не  тільки  від  того,  які  рими  за  своєю  природою,  а  й  від  того,  як  вони  розташовані,  які  способи  римування  застосовує  поет.

Римування  —  особливість  розташування  рим  у  вірші,  інтервал  між  ними.

Існують такі основні типи римування:

• Суміжне (парне) — умовне позначення: АА.

Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що в грудях ти ховаєш серце люте…
(І. Франко)

• Перехресне: АБАБ.

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було, як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум став довірливий Самсон.
(Ліна Костенко)

• Кільцеве, охоплююче, оповите: АББА.

Вічний революціонер,
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.
(І. Франко)

• Початкове — римуються перші слова у строфі:

Милий друже!
Скільки років
Ми не бачились з тобою…
(І. Муратов)

Таке римування можна розглядати як звукову анафору, воно рідковживане.

• Наскрізне, монорима, монорим — вірш, у якому всі рядки пов’язані однією римою: АААА…

Здається, часу і не гаю,
а не встаю, не встигаю!
Щодня себе перемагаю,
від суєти застерігаю,
і знов до стрічки добігаю,
і знов себе перемагаю,
і не встигати не встигаю,
і ні хвилиночки ж не гаю!
Там тополі у полі, на волі…
(П. Тичина)

• Тернарне римування (лат. terni — по три) — розташування рим за схемою: аабввб(через два рядки на третій), одна з форм шестивірша (секстини).

Розвиднювалось. Ми пішли косити а
за грунь. А нам навстріч несли трембіти а
чоловіки з присілка — хтось помер. б
Була ще тиша. Та ранкова тиша, в
коли трава сама себе колише, в
бо вітер спить іще у тьмі дерев. б

• Верлібр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований нерівнонаголошений віршорядок.

Діти одягнені у пташині сорочки
летять на подобах весняного сонця
у простір розгорненої книжки
що сміється білим сміхом сіяча
який сіє у полі себе з руки
(В. Голобородько).