І. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ЕНЕЇДА. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ПОЕМИ
Шевченко
Мужича правда є колюча,
А панська — на всі боки гнуча.
І. Котляревський
1. Вступне слово вчителя
В епоху Відродження, коли з’явилося багато бурлескно-травестійних переробок найвидатніших творів часів середньовіччя,__ найбільшою увагою користувалася «Енеїда» Вергілія (славнозвісний римський поет). Кілька переробок її здійснено письменниками різних країн, зокрема французом П. Скарроном.У 1794 році вийшли друком чотири частини «Вергилевой «Энеїди», вывороченной наизнанку» російського поета М. Осипова.Після його смерті ще дві частини дописав інший автор — О. Котельницький, який у 1808 році видав цей твір повністю.
Навчаючись у семінарії, І. Котляревський, можливо, замислив і свою переробку. Що із цього вийшло, ми дізнаємося зараз на уроці. Тож починаємо гортати сторінки «Енеїди», у якій,на думку І. Франка, «скільки сердечного тепла, тонкого гумору і живих барв своєї батьківщини».
2. Теорія літератури
Травестія (від італ. «перевдягати») — різновид жартівливоїпоезії, коли твір із серйозним або героїчним змістом і відповідною формою переробляється у твір комічного характеру.
Пародія — сатиричний або гумористичний твір, що імітуєтворчу манеру письменника (або літературного напрямку) з метою його висміяти. Зберігаючи манеру письма, пародист вкладаєв неї інший, гротескний зміст.
Бурлеск — це жанр гумористичної поезії. Комічний ефект досягається або тим, що героїчний зміст зображується в пародійному тоні, або тим, що про буденне говориться піднесено.
Алюзія — художньо-стилістичний прийом, натяк на певнийхудожній твір, сюжет чи образ.
Силабо-тонічна система (від гр. sillabe — склад, tonos — наголос) — система віршування, яка визначається кількістю складів, числом наголосів та їх розміщенням у віршованому рядку.
3. Опрацювання твору
3.1. Історія та джерела написання «Енеїди» І. Котляревського.
Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько 30 років(з перервами). Три перші частини вийшли друком у 1798 р., четверта — в 1809 р., п’ята — в 1822 р.; повністю твір завершенов 1825–1826 рр., а видано в 1842 р. після смерті письменника.
1798 р. перше видання «Енеїди» з’явилося завдяки ініціативіконотопського поміщика Максима Пурпури, який тоді служиву Петербурзі в медичній колегії і належав до гурту прихильників української мови та літератури. До його рук потрапив списокперших трьох частин поеми І. Котляревського, і Пурпура своїмкоштом видає її з характерною присвятою: «Любителям малоросійського слова». Автор був незадоволений вчинком видавця (друкздійснено без його згоди), проте патріотична ініціатива М. Пурпури заслуговує на схвалення.
Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурномужитті України. Це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувалапочаток етапу у розвитку нашої літератури.
Для написання твору автор скористався:
· досвідом своїх попередників;
· різдвяними, великодніми віршами мандрівних дяків;
· реальною дійсністю того часу;
· усною народною творчістю;
· творчістю Г. Сковороди та бурлескно-сатиричною літературою ХVІІІ ст.;
· матеріалом з епізодами про життя українських козаків, старшин, селянства, міщан, священиків, учнів;
· жартівливими ліричними віршами, інтермедіями до шкільних драм.
3.2. Тема: змалювання життя українського суспільства к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст. різних верств населення.
3.3. Ідея: висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок і водночас уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та Евріал).
3.4. Основна думка: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства к. ХVІІІ ст.— поч. ХІХ ст.
3.5. Жанр:
а) епічна поема — великий віршований твір, у якому розповідається про значні події і видатних осіб;
б) травестійний (з франц. переодягання) твір. І. Котляревський переодягає своїх героїв в український одяг, згадує про українські страви, напої, народні ігри, пісні, зображуються риси життя різних соціальних верств часів автора;
в) бурлескний твір вимагав, щоб про буденне говорилося піднесено, а героїчний зміст викладався вульгарно.
Таким чином, «Енеїда» — травестійна, бурлескна поема, оскільки створюється різкий контраст між першоджерелом, міфологічною темою й прийомами їх розкриття.
3.6. Проблематика:
- соціальна нерівність;
- патріотизм народних мас;
- виховання майбутнього покоління; _ дружба і ворожість;
- любов і ненависть;
- людяність і моральна нікчемність.
3.7. Особливості твору:
«Енеїда» — енциклопедія життя українського народу. Легко і невимушено вплітаються у сюжет поеми описи різних аспектів життя українця. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну і фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, справи, побут, кухню й одяг. І. Котляревський з гумором описує порядки в судах, війську, канцеляріях. Місце у поемі знайдено й розповіді про влаштування українських шкіл. У поемі відбито народну мову періоду Гетьманщини, у ній наводяться зразки не тільки мови суто народної, але й мови, притаманної козацькій верхівці, фактично новоутвореному українському дворянству. Українське присутнє у поемі в усьому. Етнічна картина Європи й Азії у поемі також проходить через «українізацію». Еней-козак зустрічає в античному світі знайомі йому сучасні народи: гішпанців, прусів, татарву, ляхів, турчинів.
У поемі минуле стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.
3.8. Дійові особи «Енеїди».
3.8.1. Олімпійські боги:
- Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому.
- Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина.
- Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея.
- Еол — бог вітрів, брат Зевса.
- Нептун — бог моря, брат Зевса.
- Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.
- Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.
3.8.2. Земні герої:
Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза.
Анхіз — цар Трої, батько Енея.
Низ та Евріал — троянські воїни.
Дідона — цариця Карфагена.
Латин — цар Латинської землі.
Амата — його дружина.
Лавінія (Лавіся) — їх дочка.
Турн — цар рутульський.
Еванд — цар аркадський.
Палант — його син.
Сівілла — жриця бога сонця Феба.
3.9. Зміст твору.
Частина І. Початок подорожі Енея. Гостювання в Дідони. Буря на морі. Відвідини Енея із Сівіллою.
Частина І. У Сіцілії. Поминки по батькові Енея Анхізу. Пожежа (горить троянський флот).
Частина ІІІ. На землі Кумській. Зустріч Енея із Сівіллою, вони подорожують на той світ (опис пекла, раю). Зустріч із батьком Анхізом.
Частина ІV. У Латинській землі. Вивчення троянцями латинської граматики. Обмін подарунками Енея із царем Латином. Підготовка до війни, її початок.
Частина V. Війна між троянцями і рутульцями. Героїчний подвиг Низа та Евріала.
Частина VІ. Продовження війни. Поєдинок Турна з Енеєм. Перемога Енея.
3.10. Композиція. Твір містить шість частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея і тими пригодами, що трапилися з ним.
Експозиція: знайомство з Енеєм і його ватагою троянців, які нагадують козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями і войовничим настроєм.
Зав’язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.
Кульмінація: битва Енея з Турном, в результаті якої боги також розділились на два загони.
Розв’язка: перемога Енея над Турном, бо Зевс зглянувся на героя і став на його бік: Живе хто в світі необачно, / Тому нігде не буде смачно, / А більш, коли і совість жметь.
3.11. Сюжет.
У творі накладаються дві сюжетні лінії:
- основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі;
- канва сюжету поеми Вергілія.
Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну систему твору. Звідси — історично обґрунтовані висновки про характери героїв як національних типів, а конкретно — як запорозьких козаків.
Сюжет «Енеїди» майже відтворює сюжет Вергілієвої «Енеїди». Після зруйнування Трої Еней разом з уцілілими троянцями шукає Італію. Сім років злостиві боги водили їх морем. Коли троянці прибувають до Італії, їх зустрічають гостинно. Еней хоче одружитися з дочкою місцевого царя Латина Лавінією, але того ж__прагне Турн, цар рутульців. Турнові допомагають цариця Амата, дружина Латина, і цар Евандор. Боги також розділились на два загони: одні — на боці Енея, інші — Турна. Однак Еней перема- гає Турна в бою і стає чоловіком Лавінії.
3.12. Національний колорит твору.
3.12.1. Обряди. Еней поминає свого батька Анхіза («сороковини»).
Загиблого Паланта жінки обмили, вдягли в нове вбрання, «запхнули за щоку п’ятак». Мимохідь сказано й про один з моментів весільного обряду: у Латина все було приготовлено до прийому сватів — рушники і «всяка всячина», «що на сватання давали».
3.12.2. Звичаї. Так, ідучи в гостину, люди підносили господарям хліб і сіль. (Юнона — Еолові, посли Енея — Латину). Еней гостинному Ацесту «за хліб подякував, за сіль». При зустрічі герої, навіть незнайомі, «віддають поклон», Лавінія після смерті матері вбралася в чорний одяг.
3.12.3. Ворожіння. Ворожили на теплих нутрощах забитого бика, на бобах і воді, підслухуванням під вікном тощо. Докладно розповідається, як у пеклі моторне дівча ворожить Енеєві на парі з киплячого горщика, в який закладено всілякі трави та гніздо ремеза.
3.12.4. Народна медицина. І. Котляревський вибирає сміховинні способи. Наляканого морською бурею Енея, за словами Венери, «насилу баби одшептали». Сівілла вміє «трясцю відганяти», «завушниці пошептати», «волос ізігнати», «переполохи виливати». Пораненого Енея «Япид, цирульник лазаретний» лікує у свій спосіб: прикладає «припарки к тілу... і шевську смолу», щоб із сідниці героя вийшла стріла.
3.12.5. Повір’я. У пеклі мучилися жінки, які «в комин літали», «їздили на упирях», «дощ продавали». За народним повір’ям, нечиста сила, з’явившись уночі, зникає на світанку. Картина
пепла цілком побудована на народних повір’ях.
3.12.6. Фольклор — важлива частина духовного життя нації. Крім численних прислів’їв і приказок у поемі названо пісні різних жанрів (історичні, козацькі, побутові, до танцю), а також фольклорні образи — персонажі та предмети (кобиляча голова, мавки, упирі, зцілюща вода, скатерть-самобранка, чоботи-скороходи тощо). Сівілла своїм зовнішнім виглядом, поведінкою, ворожбитськими вміннями близька до казкової Баби-Яги; автор часом так її і називає.
3.12.7. Імена героїв, географічні назви. Українські імена змішуються з античними, деякі з останніх «українізуються». Еней — Енеєчко, Анхизович, Анхизенко; Лавінія — Лавіса, Лавісонька; Евріал — Еврусь тощо. Поряд з назвами місцевостей і поселень Стародавніх Греції та Риму згадуються й українські.
3.12.8. Українська кухня здобула доброї слави в усьому світі.
В «Енеїді» названо близько ста страв і напоїв — більше, ніж у спеціальній праці П. Маркевича «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян» (1860).
3.12.9. Предмети побуту. Чоловіче, жіноче й дівоче вбрання, речі хатнього вжитку, господарський реманент.
3.12.10. Розваги. У різних місцях тексту названо двадцять народних ігор («у свинки», «у Панаса», «в тісної баби», «в горидуба» тощо) і майже стільки ж танців (горлиця, дуб, санжарівка, гопак, трепак, гайдук та ін.).
Для сучасного читача «Енеїда» може стати добрим посібником з народознавства.
3.13. Історичний колорит твору.
У поемі описуються не події римської історії, а минуле і сучасна авторові дійсність. Найперше історичний колорит виявляється в зображенні мандрівок запорожців-троянців після зруйнування Січі, структури козацького війська, його озброєння. Згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, епізоди з історії козацтва. Автор зі щирим захопленням і сердечним щемом описує могутність і красу колишнього козацького війська («Так вічній пам’яті бувало...»). Відчуття старожитності в читача викликає і розповідь про різні події, що відбувалися в минулому: війна зі шведами, землетрус у першій половині ХVІІІ ст., страшні напади сарани, набори пікінерів тощо.
Писати правду про одну з найхарактерніших ознак того часу — кріпацтво — було суворо заборонено, а тому в «Енеїді» знаходимо лише окремі натяки на це соціальне зло. Пророкуючи Енеєві великі багатства і владу, Зевс зазначає, що троянський герой «на панщину весь світ погонить». Пани в пеклі терпіли муки за те, що «людям льготи не давали і ставили їх за скотів». Юнона обіцяла Еолові подарувати «дівку чорнобриву», тобто кріпачку. На випадки закріпачення поміщиками вільних людей натякає автор, малюючи злих чарівниць з острова Цірцеї, які обертали людей на тварин. З позицій просвітителя-гуманіста І. Котляревський засуджує будь-яке пригнічення людини людиною.
3.14. Поетика твору.
І. Котляревський уперше в Україні написав епічний твір силабо-тонічним віршем (ямбом), найбільш відповідним для української мови розміром.
3.16. Мова поеми.
Долаючи рамки запозиченого сюжету, переборюючи традиції травестійного, бурлескного жанру та штучної книжної мови, її «високий» стиль, І. Котляревський силою таланту й знанням життя народу та фольклору створив оригінальний реалістичний твір — і в цьому найбільше, епохальне, неперехідне значення поеми — праматері нової української літератури.
3.17. «Енеїда» І. Котляревського і музичне мистецтво.
Друге життя поемі дали опери «Енеїда» (музика М. Лисенка, лібрето М. Садовського), «Еней на мандрівці» (музика і лібрето Я. Лопатинського), оперета Г. Ашкаренка (лібрето М. Кропивницького) та інші ліричні твори.
Було зроблено й спроби екранізувати «Енеїду» методом мультиплікації.
VІІІ. Домашнє завдання
Опрацювати ідейно-художній зміст частин 4, 5, 6 поеми «Енеїда» І. Котляревського; вивчити уривок з твору (на вибір); скласти питання, дібрати цитати щодо характеристики образів Енея, троянців.
Володимир Сосюра. Співець донецького краю.